Як виникла ідея написати «Пригоди філософських ідей»?
Напевно впродовж десяти років, а може навіть іще раніше, з часів коли я тільки почав цікавитись філософією, мені хотілося зробити щось на зразок поєднання історико-філософських сюжетів з ілюстраціями. Проте не було проекту, в межах якого можна було б реалізувати цей задум (окрім, напевно, лекційних курсів в університеті та публічних просторах, у яких, до речі, філософія останнім часом є доволі затребуваною).
Директорка видавництва «Темпора» Юлія Олійник якось запропонувала зробити книжку-вступ до філософії для зовсім юних і молодих читачів. На той час це було надзвичайно важке завдання, з огляду на відсутність досвіду спілкування про філософію з дітьми, чи, навіть, підлітками.
Але цього року я співпрацював з приватною школою «Майбутні», а також кілька років із «Українською академією лідерства», де навчаються випускники шкіл або ті, хто вирішив зробити паузу після першого курсу університету. Тож досвід спілкування про філософію з молодими людьми накопичився і я вирішив пристати на пропозицію Юлії Олійник і написати книжку з філософії, але простішою мовою.
Це було непросте завдання. Я намагався орієнтуватися на спроби викладу історико-філософського аналізу, які вже наявні, а також враховувати ті виклади, які вже демонстрували спроби дещо простішого викладу. Як, наприклад, книжка «The Philosophy Book. Big Ideas Simply Explained».
Намагався, щоб зміст був не дуже спрощений, а з іншого боку – мав систематизований вигляд. Це мали б бути короткі, не дуже розлогі тексти, присвячені одній чи кільком персоналіям, які б враховували водночас цікаві історії життя і головні ідеї.
Мені залежало на тому, аби помістити певного мислителя в контекст і показати біографічний сюжет, щоб було видно, що за цим стоїть жива, мисляча істота. Ми намагалися не допустити образу філософа, який скидався б на захмарного небожителя. Філософи – це реальні людські персонажі, яким вдавалося порушувати насущні (якщо не кожної людини, то, принаймні, для великої кількості людей) питання і пропонувати, нехай і не вирішувати, а хоча б ставити ці питання.
Позатим, щоб книжка «Пригоди філософських ідей» не була надто вже серйозною, я намагався шукати гумористичні та іронічні цікавинки. Безліч філософів любили жартувати. Звичайно, були й набундючені філософи без почуття гумору. Але це також привід посміятися. Такі сюжети теж уміщені в цій книжці. Деякі повчальні, деякі просто гумористичні, деякі налаштовують на подальші розмисли.
Зображення античних філософів, наприклад, ми знаємо завдяки збереженим погруддям (пластичнимзображенням). А тут важливо було показати, приміром, як філософ щурить око, посміхається, побачити вираз обличчя – задумливий чи злостивий. Це психологічні портрети, які, на мою думку, стають неабияким доповненням до всього того, про що я говорив – біографічного сюжету, викладу ідей, іронічних випадків, анекдотів, історій, які траплялися з різними мислителями. В купі це має свою лінію і стає взаємодовнюваним.
Книга розрахована на молодих людей, які може й не дуже знають, що таке філософія, а тільки ось-ось намагаються цікавитися якимись окремими аспектами. Це своєрідне впровадження в світ філософії через ідеї, біографії й історії, пов’язані з різними мислителями. Але важливо, щоб це було не лише розважальним читанням, а ще й першою спробою систематизації. Тут витримана хронологічна лінія, вибудовані епохи, показано, як перетікають одна в одну ідеї і як філософи сперечаються між собою. Звичайно, як і будь-яка книга, «Пригоди філософських ідей»мають свої обмеження. Відтак, тут немає глибокої аналітики. Але, власне кажучи, таке завдання і не ставилося.
Отже, «Пригоди філософських ідей...» орієнтовані на молоду аудиторію і на тих, хто вирішив зануритись у світ філософії. Вважаю, що потрібні й такі книжки. Бо не може людина без підготовки занурюватися в складні філософські проблеми. Можна сказати, що ця книжка – перша сходинка до світу філософії. Думаю, що будуть інші підходи. Чим більше буде спроб – тим більше буде шляхів входження у філософію.
У молодих людей у момент першої зустрічі з філософією інколи виникає така проблема, як філософська, або метафізична інтоксикація. Ваша книжка може стати ліками від зациклювання підлітка на одній ідеї-фікс?
Ніколи не знаєш, якою буде рецепція – зарадить чи зашкодить. Дуже важливо, щоб людина вибудувала свій шлях до філософії. Це радше дороговказ, що пропонує різні підходи до філософії – через біографії мислителів, через їхні ідеї, через ознайомлення з загальним історіографічним контекстом тощо.
Я намагався занадто не спрощувати, тому можна зустріти чимало термінів, які для новачків будуть, можливо, несподівані. Це ще один привід звернутися до якоїсь іншої літератури, адже не можна створити уніфіковану книжку, певний отвір, через який увесь час входиш у світ філософії. Завжди має бути диверсифікація підходів. Добре, якщо ця книжка заохочуватиме людей шукати інші підходи.
Виходячи зі структури багатьох історико-філософських курсів, які мені доводиться читати в межах університетських лекцій або для більш широкої аудиторії, я намагався побудувати цю книжку схожим чином. Чи захистить вона від метафізичної інтоксикації? Можливо. Але не можна сказати, що точно убезпечить. Сподіваюся, що завдяки «Пригодам філософських ідей» читач не зупиниться, а буде шукати інші й власні підходи.
Чи буде книжка «Пригоди філософських ідей» обов’язковою на курсах, що ви викладаєте в університеті?
Хочу сказати, що це не академічна книжка. Вона навряд чи розрахована на тих студентів, які будуть обирати філософську спеціалізацію. Хоча, як знати? Але в якості допоміжної літератури для входження в філософію – цілком. «Пригоди філософських ідей» - книжка пропедевтична. Я намагався не робити її аж надто академічною. Робити її обов’язковою не збирався.
Що б ви побажали молодим людям, які тільки починають вивчати філософію?
«Пригоди філософських ідей» починаються з сюжету, пов’язаного із Сократом. Сократ – мислитель, який, по-перше, нічого не писав і, по-друге, уславився провокаційним висловлюванням «Я знаю, що нічого не знаю». Як на мене, це велике провокаційне судження. Можна кричати на вулиці на будь-якому розі про власне незнання і називатися філософом.
Це все ще великий виклик і велика провокація. Сократ, напевно, був таким провокаційним мислителем, який подібними висловлюваннями хотів показати, що навіть коли здається, що ми опанували якийсь фрагмент світу чи вирішили якусь проблему – дуже часто це тільки ілюзія.
Філософський пошук ніколи не припиняється. На цьому шляху ми робимо чимало помилок, але знаходимо в собі силу знову продовжувати зосереджуватися на дослідженні філософських ідей і, врешті-решт, дошуковувати істину. Тому, якщо йдеться про побажання – то варто сказати, що це, радше, застереження: ніколи не задовольнятися на тому, що виглядає досягненням, певним рівнем і вважати, що ми весь час починаємо спочатку подорож у світ філософії.
Спілкувався з автором Андрій Резніченко